' ГОМІН ' Львівський муніципальний хор

 

Оперний Бандера




Оперний Бандера
10.01.2009 00:03
Урочисте святування 100-ї річниці від дня народження Степана Бандери в Оперному. Недороблений пам’ятник кричить кру-кру і відлітає у вирій Привокзальної. В Оперному народ танцює і співає, але що ця культурна програма має до Бандери, знає тільки літній дощ Антоніо Бандераса.

В Оперному – аншлаг. Соціологічний зріз присутнього населення виявляє переважну більшість пенсійного віку, криза середнього віку представлена депутатами і шишками з плінтусів влади. З молоді тільки пластуни і колядники. Вишиванки і коралі. Офіційні костюми вітаються. Останнім на урочисту культурографію приходить Садовий.

Жодної логіки в культурній програмі немає. Набір зібраних в останній момент декорацій. Театральний ліхтар. Постерна бруківка. Великий екран під стріхою – сигналізує про наявність в слові кітч префікса -мега. Відеоряд майже ніколи не співпадає з хронологією співаючих чи танцюючих колективів. Наратор на екрані живе своїм лайфом, а виступальники – своїм кайфом. Наратор з добре поставленим голосом возвіщає про залишки совкової пропаганди в своїх інтонаціях та мегаломанській возвишеності. Агітація ніколи не була відокремлена від здоровенних прикметників та метафор, і тому їй пофіг, хто нею говорить – чи то комуністи, чи то бандерівці. Така вже доля пропагандистського чи рекламного слова.

Поки публіка досварюється за свої сідалища, картавий хлопчик веселим голосочком розказує патріотичний віршик, який завдяки специфічним римам – можна вважати стьобом над присутніми щирими українцями.

На сцену вилітають козаки і гуцули. Відеоряд крутить кінохроніку з документальними танцями. Пластуни, депутати і священики дивляться рекламний ролик про бандерівський туризм під ритми карпатського диско-панку. Ролик також сигналізує про совкові традиції рекламодавчої інфи про значні здобутки на ниві побудови прожектора у кінці тунелю.

Наратор розповідає про види любові в творчості Степана Бандери. Виявляється, що він дуже любив пісні дівочі і те, як плескає вода у річці. На небі літає журавель. Це спроба вказати на те, що Бандера – не тільки легенда, пам’ятник, пароплав, але й жива людина.

Життя на сцені швиденько малює хор "Гомін". Линуть журливо-тужливі пісні. Високі ноти вокалісток виявляють наявність напруги, борні та прі в житті Бандери. Звукооператори лахають над допотопністю озвучених їх апаратурою пісень. На сцені пацики косять віртуальну траву. Звіздар з колядниками виливають радість через край. Голос зараз вискочить з грудей, як тенісний м’ячик, бо колоритний екстазік в особі заспівуючої кобітки вже досягає свого апогею. Колядники легко увішли до урочистої зали з піснею, але ніяк не можуть з неї вийти, завдяки повній безорганізованості людських ніг у рядах ліворуч.

Аплодисменти не переходять в овації. Народ ще не розігрівся. На сцені з’являються дівчатка у віночках. Наратор урочисто повідомляє, що Бандера поклав своє життя за те, щоб Україна стала незалежною і щоб лунав спів гарних молодиць.

Як пилип з конопель вискакують ліцеїсти і під час розповіді про батька-священика Бандери розпочинають свій бал з тьолами у вечірніх суконках. Прикольно-прикольно. На горі – Бандера гордо дивитись за горизонти своїх покликань, а внизу – ліцеїсти кадрять бойових подруг на сексуальну пролонгацію марлєзонського балету. А вгорі-вгорі крутиться discoball і літають тіні лихоманки суботнього вечора.

Парад культурних досягненнь в області співу і танцю перед відеообразом Бандери зі заставляє присутніх бути дуже уважними та серйозними. За увесь час перформенсу в залі відчувся лише один мобільний рінгтон, а це вже досягнення львівської публіки після вистави Ахеджакової.

Наратор продовжує затискати Бандеру в життєві рамки. Іменинник з 10-ти років почав важко працювати. Мав мрію вступити до Пласту. Наступні 2-ві хвилини триває неприхована реклама про переваги Пласту над іншими організаціями. На екрані ватра перетікає у Львів 30-х років минулого століття. Наратор обдивившись Гайдая називає Львів – містом контрастів. Знищення поляками і совєтами українськості відбувається під гітарний перебір. Безлика селянська маса змінюється коміксами про Бандеру. Невидимий голос розповідає сторію про те, як мужній виступ Бандери на суді запалив іскру в інших серцях та ажіотаж навколо процесу.

Муніципальний хор "Гомін" заводить "Зродились ми великої години". Зал встає. Тормозить тільки балкон зі святими отцями, які заслухались, як ангельський хор здивувався. На екрані – ватра, з дирижерної ями – пафосні оркестровки.

Голос анонімного наратора обриває сімейне тріо "Родина". Кучерявий хлопчик. Мама з платочком і тато з вусами. Під іоніку та емоційні розводи руками вони співають якусь маразматичну пісню. Щось в стилі тупих аранжувань колядок на тих ж іоніках. Але народ захавав такі безхитрісні емоції і почав нормально аполодувати.

Хор "Гомін" знову розливає Дунай своїм розлогим співом. Пісня "Україна є. Україна буде" вирізняється прикольним фортепіанним запливом, але усе псується голосочком вокалістки в образі тещі з мексиканської мелодрами. Душа соловейком відлітає на Канари. Хор оспівує високу урожайність минулої п’ятирічки. Але фортепіанко прикольне. Народ порвало, але на сцену виходить баска трійка: Кміть, Сеник, Садовий і овації закругляються.

Кміть і Сеник з синіми краватками. Садік у костюмі кольору кіндерсюрпризу та вишиванці. В фігово підібраних окулярах від подібний на іспанського льотчика, якому у хвіст заходить месер.

Кміть сухо зачитує привітання від Юща і своїми словами згадує дух Бандери, який віє над західними областями. Кміть не впевнений, що його покоління здійснить усі мрії Бандери, тому перекладає усю відповідальність на покоління своїх дітей. Толерація Кмітя сягнула піднебесних масштабів і він проголосив про Україну для усіх, а не тільки для українців. Де у цей час були представники Свободи чи КУНу – невідомо.

Побожний Сеник звернувся до первосвящених владик і згадав воскресний тропар. Аналогії Бандери перекинулись на жертовний подивиг Христа і зупинились на Апокаліпсисі, де Син Божий усім дасть нове ім’я. Тільки українцям воно уже не потрібно, бо нове ім’я українців – це бандерівці. І якось так непомітно Сеник проїхався по так званій укр. інтелігенції, яка тихенько полонізувалась в минулому столітті.

Садік також звернувся до всечесних отців. В серці Садіка щось защеміло. Від почав говорити про можливе відключення гарячої води у місті. В цей час несподівано зафонив мікрофон, якому передалось обурення глядачів за ще одну піар-акцію мера на такому святі. Сад того не помітив і продовжив автотренінговий спіч про байдужість та власні страхи. Схоже, що його не накрив депресняк і він тупо почав ще більше піаритись про виконану роботу. Необхідно вже роздавати нагороди. Оркестрові труби з тієї радості запороли ноти та запустили півня в космос.

Юрій Шухевич вже став якись тотемом для патріотичних сил. Інші служать народові України. Інші – просто Україні. Хтось славить справи Бандеру, а хтось – політику Ющенка. З залу вилітають крики "вірно", хоча й звучать майже, як "гірко".

Наратор оголошує про винесення на сцену квітів від Кмітя, Сеника – пауза – і від Садового. На сцену виносять лише 2-ва букети. Садік – конкретно лажанувся. Неприємне мовчання.

Лунає гімн. Звукооператори лахають, але за мить – баритонально підключаються до ще невмерлої слави і волі. На сцену виривається бабця, якій пообіцяли дати орден в іншому приміщення. Вона проповідує про боговибраний народ – українців, які крізь терни йдуть до Царства Небесного і дякує Христу – за те, що він є. Тома Аквінський – курить в райських кущах.

Тьотю забирають від мікрофону. І нарешті звучать бандури, а я вже думав, що про них забули.
олександр ковальчук


Создан 25 ноя 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником